Аналіз поширених високоризикованих операційних моделей Web3 проектів

У сфері Web3 деякі проекти, щоб уникнути регуляторної відповідальності, застосовують деякі, здавалося б, хитрі, але насправді небезпечні стратегії ведення бізнесу. У цій статті буде проаналізовано три поширені моделі високого ризику, а також надано приклади, що ілюструють їх потенційні ризики.

"Модель аутсорсингу" небезпеки

Багато Web3 проектів схильні аутсорсити свою основну діяльність, намагаючись розмити межі відповідальності. Однак регулятори звертають увагу на фактичних приймачів рішень і вигодонабувачів, а не на поверхневі контракти. Якщо виявиться, що так звані сторонні постачальники послуг мають інтереси або контрольні зв’язки з командою проекту, така аутсорсингова стратегія може мати зворотний ефект.

Наприклад, у певному випадку, незважаючи на те, що проектна команда створила кілька юридичних осіб і передала частину роботи на аутсорсинг, регуляторні органи виявили в результаті розслідування, що ключові рішення все ще контролюються материнською компанією. Така "формальна ліквідація" не лише не змогла уникнути відповідальності, а навпаки, була розглянута як доказ навмисного ухилення від регулювання.

Справжня ефективна стратегія відповідності повинна на початковому етапі проекту чітко визначити, які функції можуть бути передані на аутсорсинг, а які повинні виконуватися внутрішньо з публічним визначенням відповідальних осіб.

Ризики "Мульти-регіональна реєстрація + Розподілені вузли"

Деякі проекти обирають реєстрацію в країнах з м'яким регулюванням, одночасно заявляючи про розгортання вузлів по всьому світу, щоб створити образ децентралізації. Але насправді більшість таких структур все ще мають високу централізовану контрольованість, що ускладнює опір глибокому регулюванню.

Регулятори під час міжнародних розслідувань надають пріоритет розслідуванню місцезнаходження фактичних контролерів та місця здійснення ключових дій. Технічне розгортання розподілених вузлів не може приховати суть операцій. Нещодавні юридичні випадки показують, що якщо існує взаємодія з користувачами або розгортання інфраструктури, регулятори можуть втрутитися.

Деякі регулятори в певних регіонах почали вимагати розкриття "фактичного місця управління" та "фактичного місця проживання основних керівників", вказуючи на те, що претензії на "безгромадянство" важко обґрунтувати. На відміну від створення складних оболонкових структур, чітке визначення відповідальності фактичних контролерів проекту та розподілу регуляторних обов'язків більше знижує юридичні ризики.

"Публікація в ланцюгу ≠ відсутність управління" міф

Деякі технічні команди вважають, що після впровадження смарт-контрактів проєкт "відключається", намагаючись реалізувати розподіл юридичної відповідальності через технології. Але регулятори не погоджуються з думкою, що "технологія є звільненням від відповідальності".

Насправді саме поведінка поза ланцюгом є основою для визначення відповідальності регуляторів. Хто ініціює маркетинг, організовує розміщення, контролює шляхи обігу - ці фактори є ключовими. Навіть якщо код не має адміністратора, а контракт може бути викликаний будь-ким, поки проектна команда все ще просуває токен, встановлює стимули, підтримує спільноту або приймає фінансування, їх операційний статус неможливо стерти.

Нещодавні юридичні справи та регуляторні заяви підкреслюють логіку оцінки "поведінкової орієнтації", виділяючи поза мережею шляхи просування та розподілу як основні об'єкти перевірки. Особливо моделі "підтримуючого випуску" через KOL, аеродропи, запуск на біржах майже завжди вважаються типовою операційною діяльністю.

Висновок

Фокус регулювання змістився з поверхневої структури на фактичні контролюючі відносини. Web3 проєктам насправді не потрібен складний структурний дизайн, а чітке визначення відповідальності та меж контролю. Замість того, щоб намагатися приховати ризики через "структурні ігри", краще з самого початку встановити стійку та зрозумілу структуру відповідності.